Ми не потрібні нікому…
Як хороші друзі.
Поганих…
Без нас достатньо.

Я один… і в горі, і в радощі.
Я один, і то вибір свідомий.
Забуваюсь – синці залишаючи
На губах у дівчат незнайомих.

І тисячі риб пропливають крізь мене,
Того, що лежить у несвіжому ліжку.
Кальмари і мушлі, коралі й мурени –
Самі лиш слова викликають усмішку.

Усмішку крізь сльози… Солоні. Як море.
Яке так воркоче, що… ні, не заснути.
Цей простір так схожий на зоране поле,
Роботу припливів ніяк не збагнути.

Я поруч із дивом родився… й існую.
І знаю про все, що оточує колом.
І знаю про Нього… й одначе стою я
Ногами в асфальті, а не на атолі.

Нескладно і складно усе це змінити…
І можна гребти… чи пливти за рікою…
Нескладно і складно життя все прожити
Від місця, де станеш безмежно собою.

Невже потрібно розлучатись,
Щоб зрозуміть цінУ чуттів?!
Невже потрібно розкохатись,
Щоб знову мати в серці спів?!

І знов не знаючи нічого,
Я з*ясував собі одне –
Чим далі я від серця твого,
Тим більше і моє пусте.

І от тепер, коли ми разом,
Не полишай мене кохана!
Бо що було, то бУло сказом…
Пробач…мене чекає зараз ванна!
)))

І в тій кімнаті я всміхнуся
На дзеркалі тоненькій склянці
Бо в ній так само мило жмуться
Дві щітки… Все зійшлось в пасьянсі!

За проханнями трудящих!!!
))))
Життя не завше сум:


Кохання!..
Це не лише зітхання…
Меланхолійні вірші…
І думи надто ніжні…

Кохання –
Це бажання!!!
Її засмагле тіло!..
І зуби.. гострі й білі!

Схилюся… Хижим звіром!
В оленів без довіри…
Схилюсь до водопою –
Напитися тобою!!!

Бізонів стадо…Їх копита!
Під ними будеш ти розбита!!!
Лежатимеш, як степ покірна,
Відкрита вітрам, емоційна!

Заколисаю ковилами…
Поріжу блискавками тіло!!!
І лікуватиму віршами
Мою кохану. Мою милу.

Триматиму як рак-відлюдник
Тебе єдиною клешнею
Без сподівання на утечу
І володітиму всією

Тобою! Зорею в долоні!
Блискучим озером в долині!
Ти будеш хмелем на колонні,
Що стОїть здавна і донині!!!

Я матиму тебе усюди!!!
Я матиму тебе у собі!!!
Я матиму думки про тебе,
Що не вміщаються у лобі!

Я матиму… В той час, як мати
Відчує радість – дітям добре
І зготувавшись спочивати,
Складе ще раз подяки Богу.

Зупинили Дніпро
…
Затопили пороги
…
Розорали степ
…
Розорили кургани
…
Ковили покосили
…
Підстрелили турів та дроф
…
Тож тепер…

Слався помідорний наш краю!!!

Вітаймо країну-теплицю!!!

Прощавайте, Козацькая Воле!.............................

Написав в один день...

Продовжуємо тему суму
)))))


Міняю дні
немов би їх багато
Пишу вірші
всі починаю з слова "я"
І до батьків
втікаючи на свята
Ховаюся у них
як шпак серед гілля

Безрадість існування
продовжую тримати
То краще б спав
й не знав би
із сону вороття
Хотілось зрозуміти
хотілось запитати
Про те, якого біса
отрималось життя


Ну, а далі -

(читиати з піонерською інтонацією...окрім останнього куплета)

У мене!!!...
живе!!!...
кішка!!!
І як усі хатні любимці,
По кілька годин зависає
Звичайно, як всі - на віконці!

Вона просидить нерухомо
Хоч день, а хоч просто годину
Вдивляючись в те, як на дворі
Автівки біжать без зупину!

Не спуститься йсти чи пити
Забуде, що треба помитись
На день буде все споглядати
А в ніч буде з сумом дивитись...

Таку елегантну тварину
Із гіпсу..Доставили друзі.
Тепер разом ранки стрічаєм
Із чаєм.Спокійні. Байдужі.

Дочитав Гамлета в перекладі Андруховича...
Не зміг заснути..
Написалось...
Зовсім не Шекспір...
Але по справі......




Мій рік, проти його восьми…
Такі рахунки у життя…
А через рік, я ліг кістьми,
Те, що цвіло – те в небуття.

Не вміючи збирати зорі
І класти в кошик або в банк…
Тож і майбутнє є прозоре –
Лягай під поїзд, кулю, танк.

Або під Долю – хай проїде
По спині «дольчиним» катком.
Як наслідок – лежиш… сновида…
Лежиш… Чудовим килимком.

Нехай Він дбає… В Нього краще
Виходить. Певно,й входить теж.
Тобі лишається пропаще
Та добре те, що в Неї добре все ж.

У мене!!!...
живе!!!...
кішка!!!
І як усі хатні любимці,
По кілька годин зависає
Звичайно, як всі - на віконці!

Вона просидить нерухомо
Хоч день, а хоч просто годину
Вдивляючись в те, як на дворі
Автівки біжать без зупину!

Не спуститься йсти чи пити
Забуде, що треба помитись
На день буде все споглядати
А в ніч буде з сумом дивитись...

Таку елегантну тварину
Із гіпсу..Доставили друзі.
Тепер разом ранки стрічаєм
Із чаєм.Спокійні. Байдужі.



___________________________________________________________________
2 останні вірші написані в один день
Тобто ніч
В одному кріслі
В тій самій позі
В тому самому всьому........................

Міняю дні
немов би їх багато
Пишу вірші
всі починаю з слова "я"
І до батьків
втікаючи на свята
Ховаюся у них
як шпак серед гілля

Безрадість існування
продовжую тримати
То краще б спав
й не знав би
із сону вороття
Хотілось зрозуміти
хотілось запитати
Про те, якого біса
отрималось життя